Жити далі

Ми, українці, переживаємо різні, подекуди незіставні досвіди у цій війні. Як нам жити одне з одним далі у втомі і надії, вдома і за тисячі кілометрів, з болем і у спробах знайти ґрунт, з якого проростуть емпатія, прийняття і єднання?

Відповідей шукаємо через різні історії:

про те, що «везуть» із собою українці, покидаючи окуповані території, і про те, чому інші залишаються в обстрілюваних селах;

про українське покоління, яке народиться для життя, а не для боротьби, і про те, чому війна ніколи не закінчується у день, коли закінчується війна;

про драму довкола військового пантеону і чому не можна мірятися смертями
про майбутнє повернення з фронтів і про потребу знайти і поховати загиблих на війні;

про чернігівців, які повернули драмтеатру сцену після влучання балістичної ракети, і про Посад-Покровське, де немає жодного цілого будинку, але жінки фарбують нігті, сіють озиму пшеницю і святкують життя.